Tytuł pozycji:
Нерефлексійні теорії самосвідомості: новий початок старої історії?
Здається, що філософія, головну тему якої становлять суб’єктивність та самосвідомість, уже далека від актуальності та «духу часу». Хтось може закинути, що, мовляв, після фундаментальної онтології Гайдеґера та мовного повороту в англо-американській філософії звертання до «класичної» для європейського мислення теми самосвідомості виглядає як моветон та нерозуміння сучасної постановки питання. Хтось може послатися на сучасні розробки у царинах дослідження мозку та нейрології, які начебто обмежують філософські спекуляції на тему самосвідомості. Втім, дехто може відшукати на фізичній мапі Європи місто Гайдельберґ, в якому у 70—80-х роках минулого століття розгорнулась жвава дискусія, присвячена класичному питанню: «Що таке самосвідомість?». Започаткував цю дискусію один з найвідоміших та найцікавіших академічних філософів повоєнної Німеччини Дитер Генрих, а засновану ним школу відтоді стали називати Гайдельберзькою школою у теорії самосвідомості. До цієї школи передовсім зараховують Ульриха Потаста, Конрада Крамера та Манфреда Франка.