Institutional generation of violence

After all that was suffered and comprehended in the 20th century the violence in all its various forms (from wars, terror, gangsterism to unperceptible displays which are rarely identified as violence) was irreversibly referred to universal dimensions of space of people’s common life. The author considers the sources and mechanics of intuitional generation of violence. He proposes a conception of institutional incubus that is the cohesion of three institutions in the societies of totalitarian type — state (power), economy and law (law-court), the immanent producing of violence being inherent in them. Historical illustrations of such cohesion evolution from totalitarian to authoritarian variety are presented.

Соціальні сцени, на яких розігруються різні за масштабами та інтенсивністю акти насильства, настільки численні, що, мабуть, вибірково репрезентують життєвий світ, якщо тільки, й це більше схоже на правду, не заполонюють його цілком. Щоб уявляти людські діла й уділи саме таким чином, аж ніяк не обов’язково бути прихильником антропологічного песимізму Артура Шопенгауера. Ймовірно, майже двісті років тому бачення світу як волі і непозбутно присутнього в ньому страждання могли тлумачити як один з можливих, але не домінантних поглядів. Проте після того, що сталося, після пережитого й осмисленого у ХХ сторіччі, насильство в усіх його різноманітних формах було безповоротно залічено до універсальних вимірів простору спільного життя людей. Дві світові війни, явища ґлобальні за визначенням, ґлобалізували також і насильство, що всеруйнівною стихією стерло колишні відмінності між справедливими і несправедливими збройними конфліктами, людьми військовими і цивільними, праведними і неправедними відплатами, винними і безневинними. Юридичні констатації, що виходять з традиційних дихотомій, у вжитку залишилися, але вони дедалі менш адекватні новим реаліям того, що відбувається з людьми і між людьми.