Revolution and legitimation

The article subject is the relationship between the revolutionary action and the process of legitimation. The author demonstrates how revolutionaries acquire the right to new rationalization of history. The priority in this process belongs to narratives which are related to realization of the right to revolt. Each conscious revolutionary action anticipates the existence of some parallel structures of counterpower. These structures are mainly established as political views and imagined institutions. Within the process of revolution, this fundamental feature of political imagination is embodied in narratives of society-power relation, which is the basic component of the revolutionary legitimation.

Одним із найскладніших завдань інтелектуально активних сучасників революцій є концептуалізація значень надзвичайної соціальної дії. Заздалегідь не існує універсальної теоретичної оптики, що уможливлює соціально-філософське бачення цього багато у чому загадкового феномену, що постає як «екзистенційне осердя» (Франсуа Фюре) певного історичного періоду. Втім, достатньо виразним предметом уважного спостерігача радикальної заміни соціальних узвичаєнь цілою низкою суспільних пропозицій можуть бути типи і способи леґітимації політичного панування, певні закономірності конституювання соціальних уявлень. При цьому слід мати на увазі, що три класичні веберівські типи леґітимації — традиційний, леґальний і харизматичний — є ідеальними типами, або «дослідницькими утопіями», за образним визначенням одного з фундаторів соціологічної науки. І в цьому розумінні український Майдан 2013–2014 років не є винятком.