Монтень на всі часи: простір пошуків, культура спорів

Дев’яностий рік. Листопад. Глуха осінь. Листя під ногами дорогою до будинку політосвіти, нещодавно переданого Луганському педінститутові, дрібний дощик — материнна погода, обмін жартами про мосьє Мішеля, котрий жив у краю виноградників, вважав себе всеїдним, але не полюбляв кислий німецький трунок — пиво. Чому, власне, Монтень, а не великий ім’ярек луганчанин-донетчанин (своїх замало — позичте у сусідів)? Присутні в погано освітленому приміщенні теревенять про нову філософську спільноту. Дискусія знаменує народження філософського товариства, що самочинно присвоїло собі ім’я французького скептика.