Aesthetical experience of Modern: between theatre and philosophy

An attempt was made to reveal (owing to analysis of certain scientific and philosophic ideas and art practices of the 16–17th centuries) the relation between real and ideal dimensions in the aesthetic experience, inherent in this time interval. That was realized by means of outlining the aesthetic structure which appears from meditations about art and sensitivity of philosophers-rationalists on the one hand, and development of theatre and dance on the other hand: sources of the latter were accessible descriptions of performances, work of theorists and commentaries of art workers themselves. The found common character, field of imaginations about the way of subjects existence in the world were also aimed at demonstrating the then relation of art to life and thus, the way of art functioning, and thus, the method of thinking — if the supposition is brought forward that thinking does not often proceed from the rational bases but produces ideas, rationalizes itself in the process provoked by the fact that Jacques Rancière called “aesthetically unrealized”.

Погляд на історію з точки зору її естетичного саморозуміння має поряд із соціальним чи політичним аналізом привабливі привілеї. Прагнення вловити невловне, усвідомити епоху «неясним пізнанням» може бути не тільки захопливим заняттям, а й цілком результативним спостереженням, обтяженим раціональними висновками. Беручись за опис структури, до якої приходить естетичний, передусім мистецький досвід, звертаючись до стилю організації дій, доходимо переконання, що це прийнятний сьогодні й цілком функціональний різновид горизонтального влаштування фактів мистецтва, а відтак і манер життєсприйняття; той різновид, що є вільним від значущих позицій, від розташування речей за їхньою значущою супідрядністю.